Книги, Днепр

В книзі Нариси з історії митної справи та митного законодавства України-Руси ( за ред. Дідусенка П.М., Київ, 2005 р., 635 ст. , ISBN 966-8684-22-2; ) вперше, на підставі великого джерельного, фактичного та ілюстрованого матеріалу, великої кількості порівняльних таблиць і кольорових карт висвітлено історію становлення та розвитку митної справи та законодавчого регулювання правовідносин у даній сфері від найдавніших часів до сучасного періоду на території Русі (України).

Особливу увагу авторами приділено митній справі в українській державі - Війську Запорізькому ( в історіографії отримала назву "Гетьманщина" ) в другій половині XVII - XVIII ст. та в Запоріжській Січі.

В середині 17 ст. середнє та дрібне купецтво підтримало визвольну війну нашого козацтва, внаслідок чого на теренах України було відновлена держава - Військо Запорізьке ( історіографічна назва - Гетьманщина ), яка на середину 17 ст. займала 250 тис. квадратних кілометрів українських земель з населенням в 1, 5 млн. осіб. На на кінець 17 століття Гетьманщина скоротилась до меж частини Лівобережної України і складалась із 10 полків : Гадяцького, Київського, Лубенського, Миргородського, Ніжинського, Переяславського, Полтавського, Прилуцького, Стародубського і Черніговського (В таких географічних межах вона проіснувала до свого знищення : 60 -і роки 18 ст.).

На теренах Гетьманщини були ліберальні внутрішні та зовнішні мита. Основу митних тарифів складали: індукта ( мито за ввезення товарів гуртом, тобто оптом) та евекта ( мито за вивезення товарів гуртом, тобто оптом), які становили 2 % від вартості товарів, що ввозилися та вивозилися з України, а це приваблювало іноземних купців.

Вказані митні тарифи (індукта і евекта) розповсюджувались на всих іноземних купців, в тому числі і на купців Московської держави. Індукта і евекта направлялись до Військового (державного) скарбу Гетьманщини. Митні порядки в Гетьманщині були заведені Богданом Хмельницьким, зокрема, його Універсалом від 28 квітня 1654 р. Відповідно до вказаного Універсалу Б.Хмельницького дозорця (так називалася посада головного митника країни) та його помічники (екзактори та фактори ) зобов"язані були перевіряти посольські делегації, щоб поміж ними крадькома не проникали іноземні купці з товариами в Гетьманщину разом із посольствами. За контрабандний провіз товарів через Гетьманщину або вивіз їх з Гетьманщини ( або контрабандним транзитом ) товари таких купців підлягали конфіскації. Половина конфіскованого товару направлялася до Військового (державного) Скарбу, а друга половина передавался дозорцю та його екзакторам і факторам (До речі, практика залишати митним установам частину коштів зібраних від конфіскованих товарів , а також коштів зібраних від сплати митних податків існувала і в сучасній Україні до 1996 року). Від сплати індукти та евекти звільнялись генеральна, полкова та сотенна старшина, військові товариші та значні козаки, так як всі вони несли військову службу і у зв"язку із цим мали таку пільгу. Від сплати індути та евекти також звільнялись монастирі та церкви.

Внутрішні мита ( з оренд (в т. ч. і відкупи ) та зовнішні мита ( індукта та евекта) направлялися до Військового скарбу. Саме цим і була викликана митна реформа в Російській імперії в 1753-1757 р.р., метою якої була ліквідації митної системи в Гетьманщині. Митна система створена Б. Хмельницьким проіснувала 100 років, навіть Петро І не взмозі був її ліквідувати. Гетьман К.Розумовський змушений був доводити, що за статтями Б.Хмельницького Військо Запорізьке не змушене було направляти зазначені податки до скарбу мосоквської держави.