Книги, Днепр

В книзі: Нариси з історії митної справи та митного законодавства України-Руси (Дідусенко П.М., Пахневський С.А., Мавродій Т.С., Лисицький О.В., Костюк В.П., Київ, 2005 р., 635 ст. , ISBN 966-8684-22-2; ) за ред. Дідусенко Павла Миколайовича вперше, на підставі великого джерельного, фактичного та ілюстрованого матеріалу, великої кількості порівняльних таблиць і кольорових карт висвітлено історію становлення та розвитку митної справи та законодавчого регулювання правовідносин у даній сфері від найдавніших часів до сучасного періоду на території Русі (України).
Особливу увагу авторами приділено митній справі в українській державі - Війську Запорізькому ( в історіографії отримала назву "Гетьманщина" ) в другій половині XVII - XVIII ст. та в Запоріжській Січі. В цій частині даної наукової роботи автори використали наукові розробки Дідусенко Павла Миколайовича, викладені ним в монографії "Розвідки про митну справу в українській державі - Гетьманщині в першій половині та середині 18 століття". ( ISBN 966-686-034-1, Київ, Павлім, 2002 рік, 220 сторінок ) та статтях : Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті. Система "заказаних товарів" в Україні у першій четверті 18 століття. (Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2000, №2), Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті."Объ устройстве на границахъ заставъ".(Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених".Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2000, №3), Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті.Зміни в митній справі на Україні в середині- другій половині 18 століття.(Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених".Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2000, №4), Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті.Митні збори на Гетьманщині у першій половині та середині 18 століття".(Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2001.- № 9-А). До речі, ряд новоявлених істориків та правників безбожно "передирають" від корки до корки викладену інформацію та фактаж у вищевказаних працях Дідусенко П.М., але при цьому забувають робити посили на вказані праці Дідусенко П.М., а наукові розробки Дідусенко П.М. : видають за свої, нібито , щойно на них впало "боже просвітлення в науці", але це на їх совісті і , як науковців, хоч і важко їх назвати цим словом. Українська держава ( у повному розумінні цього слова) Військо Запорізьке ( історіографічна назва - Гетьманщина ), яка відновилась після національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-1654 р.р.) на середину 17 ст. займала 250 тис. квадратних кілометрів українських земель з населенням в 1, 5 млн. осіб. На на кінець 17 століття Гетьманщина скоротилась до меж частини Лівобережної України і складалась із 10 полків : Гадяцького, Київського, Лубенського, Миргородського, Ніжинського, Переяславського, Полтавського, Прилуцького, Стародубського і Черніговського (В таких географічних межах вона проіснувала до свого знищення : 60 -і роки 18 ст.). Полки Гетьманщини були поділені на сотні. Роль уряду держави Гетьманщини виконувала Генеральна військова канцелярія. В першій половині 18 ст. Московщина вела свої зносини з українською державою спочатку через Посольську канцелярію, а потім через Колегію іноземних справ. Тобто, стосунки з Гетьманщиною московити вели через свої інститути , які вели зносини з іноземними державами.В праці використано наукові розробки Дідусенко П.М., викладені ним у вже згаданих вище працях , які стосуються вивчення боротьби в урядових установах Московщини за підпорядкування української митної системи та за введення нових " московских " митних порядків в українській державі : Гетьманщині, та за знищення українського національного ринку. Оскільки в Гетьманщині існувала лояльна митна система (зовнішньо нагадувала індукту та евекту Речі Посполитої, але зовсім іншою була за своє суттю), основою якої були митні тарифи: індукта ( мито за ввезення товарів гуртом, тобто оптом) та евекта ( мито за вивезення товарів гуртом, тобто оптом), які становили 2 % від вартості товарів, що ввозилися та вивозилися з України, а це приваблювало іноземних купців. Вказані митні тарифи (індукта і евекта) розповсюджувались на всих іноземних купців, в тому числі і на купців Московської держави. Індукта і евекта направлялись до Військового (державного) скарбу Гетьманщини. Митні порядки в Гетьманщині були заведені Богданом Хмельницьким, зокрема, його Універсалом від 28 квітня 1654 р. Відповідно до вказаного Універсалу Б.Хмельницького дозорця (так називалася посада головного митника країни) та його помічники (екзактори та фактори ) зобов"язані були перевіряти посольські делегації, щоб поміж ними крадькома не проникали іноземні купці з товариами в Гетьманщину разом із посольствами. За контрабандний провіз товарів через Гетьманщину або вивіз їх з Гетьманщини ( або контрабандним транзитом ) товари таких купців підлягали конфіскації. Половина конфіскованого товару направлялася до Військового (державного) Скарбу, а друга половина передавался дозорцю та його екзакторам і факторам (До речі, практика залишати митним установам частину коштів зібраних від конфіскованих товарів , а також коштів зібраних від сплати митних податків існувала і в сучасній Україні до 1996 року). Від сплати індукти та евекти звільнялись генеральна, полкова та сотенна старшина, військові товариші та значні козаки, так як всі вони несли військову службу і у зв"язку із цим мали таку пільгу. Від сплати індути та евекти також звільнялись монастирі та церкви, оскільки необхідні були кошти для підняття "православ"я із руїн", яких воно зазнало діями католицьких схизматиків. Міщан міст, які мали магдебурзьке право мали пільги з торгівлі в своїх в містах.
Дідусенко П.М. , вперше (в вищевказаних працях) в українській історіографії ( та й взагалі історіографії) класифікував індукту і евекту, як зовнішні мита української держави, тим самим науково довів існувння в Гетьманщині свого митного кордону та своєї митної справи , що є однією із ознак державності. Ця класифікація була сприйнята сучасною українською історіографію, але декотрі дослідники, «видаючи вказану класифікацію за свою», «страждають амнезією», «забуваючи при цьому» , хто класифікував індукту і евекту, як зовнішні мита української держави Гетьманщини, та забувають робити при цьому посили на праці Дідусенко П.М.